Районна газета

"ПРОти НАСильства"

Можна побачити сусідку з синцями на руках і заплющувати очі, бо все відбувається за її зачиненими дверима, а це – приватна сфера. Можна чути, як батьки принижують свою дитину та проходити повз, бо це – не ваша дитина, і це – приватна сфера. Проте, все це стосується нас, нашого суспільства, нашої держави. Держава має проводити політику безпеки та захисту прав кожної людини. Ми не повинні бути байдужими і толерувати насильство навіть тим, що просто відводимо погляди чи зникаємо за своїми дверима.

Ця стаття про нас. Проти насильства. Про необхідність руйнування стереотипів щодо насильства, руйнування стратегії, які його піживлюють і посилюють.

Що це за стратегії? На чому будується насильство?

Найхибніша стратегія – це стратегія унормування. Насильство – це норма. Норма індивідуального й суспільного життя. Ідеї "Домострою", чужі українській ментальності, проте близькі тим, хто стогне за сильною рукою, прописують цю норму не лише чорнилами на папері, а й синцями і рубцями на тілах жертв.

Стратегія посилення, возвеличення, заохочення, героїзації. Насильство – злочин, порушення прав, як проголошують міжнародні правовї документи. Та, може, ці акти так складно й довго ратифікувати і впроваджувати в життя саме тому, що суспільство заохочує, підсилює, а іноді й героїзує насильство. Учини насильство – продемонструй силу – виріши свої проблеми. Тож насильство – це інструмент влади, без якої чимало істот не можуть жити.

Стратегія підбурювання. Зроби – і досягнеш мети. Того, чого хочеш досягти просто зараз. Чи то душевного спокою, чи то виконаннязабаганок, чи то задоволення.

Стратегія покарання. Покарання за визнання насильства. Покарання за факт власного існування. Покарання за дозвіл чинити насильсьтво над собою. Покарання за прощення.

Старатегія звикання. Ситуацію, коли очікування – страти або тортур – страшніше за саме дійство, використовують протягом усієї історії людства. Невідомість жахає людину більше за фізичний біль. І так насильство триває безперервно, завжди присутнє в житті.

Стратегія самотності. Стратегія терпіння. "Я одна. Такого більше ніхто не переживає. А отже, ніхто не здатен зрозуміти мене й допомогти". Ті, хто потерпає від насильства, дуже часто міркують саме так.

Стратегія сорому. Бути жервою соромно. Бути розлученою соромно. Отже, ніхто не має про це знати. Потрібно мовчати, терпіти, не виносити сміття з хати.Статегія замовчування. Замовчування насильства – одна з найпоширеніших персональних стратегій жертв. Насамперед це замовчування від себе, можливе лише до певного моменту, бо зрештою приходить раптове розуміння: усе, що відбувається, не є ані помилкою, ані випадковістю, ані непорозумінням. Замовчування від близьких, які не беруть безпосередньої участі в насильстві, не бачать, що коїться в сім'ях рідних або сусідів, - чи старанно вдають, ніби не бачать. Замовчування від суспільства. Від поліції, від соціальних працівників, від вчителів.

Стратегія виправдання. Насильство вічне, воно було й буде. Воно є частиною людського життя. Багато хто з нас так стверджує. Можливо, насильствой справді вічне. Але це аж ніяк не означає, що воно має бути з усіма й усюди, завжди, від ранку до вечора, стаючи стрижнем конкретної людини. Основною, суттю життя. Цю стратегію описано майже у всіх новелах.

Ці стратегії необхідно деконструювати і зруйнувати. Говорити про насильство боляче. Слухати про насильство оляче, а ще – сумно, бо власних проблем удосталь. Але про насильство потрібно говорити, читати, знати, щоб розуміти, що руйнує нас і нашу природу зсередини, руйнує не менше, ніж корупція, безмежна жага збагачення, зрадництво, бюрократична бездушність, бездіяльність чиновників.

Відомо, що домашнє насильство виправдовують і насильники, і свідки, і поліціянти, і соціальні працівники. Суспільство виправдовує насильство, посилаючись на історію, культуру, традиції, церкву – на що завгодно. Його виправдовують жінки: матері та свекрухи, подруги, сусідки й сестри. Його виправдовують самі скривджені, шукаючи провину в собі, у словах і поведінці, у своєму мовчанні. У своєму бутті.

Домашнє насильство (або сімейне, як його часто називають) тлумачать як насильницькі й загрозливі дії, зокрема фізичне, емоційне, економічне та сексуальне насильство, у сім'ї чи інших близьких стосунках, часто із залякуванням, ізолюванням і примусом щодо жертв.

Проявами фізичного насильства може бути: штовхання, хапання, ляпаси, побиття, стусани, укуси,викручування рук, смикання за волосся, спрби придушення, мордування та катування, заподіяння опіків, кидання предметів у бік жетрви, загроза будь-якою зброєю, відмова у наданні необхідної допомоги в разі хвороби або вагітності.

Сексуальне насильство може, зокрема, мати такі форми: зґвалтування у тому числі особою, з якою укладено шлюб; примус до небажаних сексуальних контактів; сексуальне домагання; дії сексуального характеру щодо дитини; розбещення дітей; втягування дитини у заняття дитячою проституцією або дитячою порнографією, тощо.

Психологічне насильство може мати, зокрема такі форми: словесні образи, погрози вбивством; погрози завдання каліцтва, травм, побиття; приниження; переслідування; залякування; пошкодження, псування або приховування особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Економічне насильство має місце, коли здійснюється: умисне позбавлення члена сім'ї житла, їжі, одягу, іншого майна, або коштів, на які жертва має передбачене законом право; пошкодження, знищення власності; проникнення в житло; підпал; обмеження (позбавлення) доступу до сімейного бюджету; примус члена сім'ї виконувати важку, непосильну роботу; економічна експлуатація.

Толерантне ставлення суспільства до насильства, відчуття сорому примушує жінку, дівчину приховувати насильство навіть від найближчого оточення, коли чоловік, хлопець, батько, вітчим побив або образив. Випадки сексуального насильства, особливо в сім'ї, залишаються в зоні цілковитого замовчування.

Найважливішими соціальними наслідками домашнього насильства над жінками, як з'ясувалося, є проблеми виховання, пов'язані з так званим явищем "соціальної естафети", коли діти, які спостерігали за насильством у сім'ї, переносять цей негативний досвід у власне життя;

В Україні значний відсоток вбивств скоюється внаслідок домашнього насильства. Так, за різними оцінками спеціалістів, близько 40% всіх вбивств вчиняється внаслідок систематичного насильства з боку партнера або з метою самооборони;

Більшість справ про розлучення порушуються в результаті домашнього насильства;

Більшість опитуваних жінок в Україні відмітили домашнє насильство як причину, яка спонукає багатьох молодих українських жінок їхати з країни в пошуках роботи, ризикуючи потрапити в ситуацію торгівлі людьми.

Дуже важливо знати, як захистити себе та дітей від протиправних дій іншшого члена сім'ї. До національних нормативно правових актів, які регулюють питання попередження домашнього насильства, надання допомоги постраждалим належать, зокрема: Конституція України, Сімейний та Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", Закон України "Про охорону дитинства".

Запобігання домашньому насильству це система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються (пункт 5 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

До заходів впливу стосовно кривдника відносяться: адміністративна відповідальність; кримінальна відповідальність та спеціальні заходи. До спеціальних заходів належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника, обмежувальний припис стосовно кривдника, взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи, направлення кривдника на проходження програми для кривдників (стаття 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству")

Проблема надзвичайно складна, щоб її подолати, потрібно не тільки притягнути насильника до відповідальності, а й розв'язати нагальні питання – визначити порядок користування житлом, забезпечити утримання дітей, розірвати шлюб, поділити спільне майно, відновити стан психологічного комфорту, знайти сили жити далі в нових обставинах тощо.

Механізм взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству врегульовано Порядком взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 658.

До суб'єктів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать: служба у справах дітей; уповноважені підрозділи органів Національної поліції України; органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; органи охоони здоров'я, установи та заклади охорони здоров'я; центри з надання безоплатної правової допомоги; суди; прокуратура; уповноважені органи з питань пробації.

Функції Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, як одного із суб'єктів полягають в забезпеченні надання безоплатної поравової допомоги постраждалим особам у порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правову допомогу", за поданням заяви постраждалої особи або її законного представника. Правова допомога може надаватися, у тому числі, у приміщенні загальної/спеціалізованої служби підтримки постраждалих осіб, якщо постраждала особа не може відвідати центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги самостійно.

Документи, що підтверджують належність постраждалих осіб до суб'єктів права на безоплатну втоирнну правову допомогу, можуть бути, зокрема:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому міститься інформація про вчинення злочину, пов'язаного з насильством;

- талон-повідомлення по вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з насильством, виданий уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, за формою, затвердженою МВС;

- копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, пеедбаченого статтею 137-2 Кодексу України про адміністативні правопорушення;

- копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопоушення, пов'язаного з насильтсвом;

- копія заяви до суду про видачу або продовження припису стосовно кривдника;

- рішеня суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;

- копія винесеного працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції термінового заборонного припису;

- направлення постраждалих особ до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, складене за формою, затвердженою Мінсоцполітики (видається районними, районними у містах Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, айонних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, чи загальними/спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб).

Для отримання якісної правової допомоги, найкращим способом є особисте звернення, оскільки юрист матиме змогу одразу ознайомитись з документами, що стосуються звернення особи і ефективніше надати правову допомогу. Отже, кожен громадянин можете звернутись за місцем фактичного проживання, незалежно від реєстрації місця проживання до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, в тому числі до бюро правової допомоги, які є структурними підрозділами місцевого центру.

Якщо Вам знадобиться правова допомога Ви може звернутися до нашого місцевого центру за адресою: м. Суми, вул. Покровська 9/1 або по телефону (0542) 66 51 08, (066) 77 13 261, (098) 38 06 938 з понеділка по п’ятницю з 8-00 до 17-00, або до бюро, що відноситься до юрисдикції Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги:

Білопільське бюро правової допомоги – м. Білопілля, вул. Соборна, 53, тел. (05443) 9-10-87, (05443) 9-10-89.

Путивльське бюро правової допомоги – м. Путивль, проспект І. Путивльського, 46 (приміщення податкової, І пов.) тел. (05442) 5-48-44, (05442) 5-49-44.

Краснопільське бюро правової допомоги – смт. Краснопілля, вул. Перемоги, 2, тел. 7-11-24, (05459) 7-11-74.

Для отримання консультацій з правових питань, Ви також можете звернутися на Єдиний номер гарячої телефонної лінії: 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Також діє національна "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації працює на базі громадської організації "Ла Страда-Україна" із 1997 року. Зателефонувати на неї можна за номером 0 800 500 335 (безкоштовно із стаціонарних телефонів) ш за коротким номером 386 (безкоштовно з мобільних телефонів). Лінія працює цілодобово без вихідних і перерв. Усі дзвінки анонімні та конфіденційні.