Районна газета

ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ І ЧИ МОЖЕ ЛІКАР ЇЇ ПОРУШИТИ

Часто коли пацієнт звертається до лікаря за медичною допомогою у нього виникає хвилювання щодо того, чи не стане відома інформація, яку він повідомляє виключно лікарю: про сімейні обставини, свій стан здоров’я та інше третім особам? Наразі це актуальне питання, адже вся інформація про пацієнта зберігається в єдиній базі даних, тож навіть медперсонал закладу має до неї доступ.

У відомій клятві Гіппократа зазначається: «Щоб під час лікування — а також без лікування — я не побачив і не почув стосовно життя людей з того, що не слід розголошувати, я змовчу про таке, вважаючи подібні речі таємницею».

Відповідно до пункту 3.6 Розділу 3 «Етичного кодексу лікаря України» лікар повинен поважати честь і гідність пацієнта, його право на невтручання в особисте життя, ставитися до нього доброзичливо, з розумінням сприймати занепокоєння рідних і близьких станом хворого.

Кожен пацієнт має право на зберігання особистої таємниці.

Лікар, як й інші особи, які беруть участь у наданні медичної допомоги, зобов'язаний зберігати лікарську таємницю навіть після смерті пацієнта, як і факт звернення за медичною допомогою, за відсутності іншого розпорядження хворого, або якщо це захворювання не загрожує його близьким і суспільству.

Таємниця поширюється на всю інформацію, отриману в процесі лікування хворого (у т.ч. діагноз, методи лікування, прогноз тощо).

Під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров’я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров’я людини крім перед­бачених законодавчими актами випадків.

Відповідно до ст. 286 Цивільного кодексу України та ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», кожна людина має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Звертаю Вашу увагу, деталізовану інформацію про стан вашого здоров’я (діагноз і методи лікування) не мають права вимагати за місцем роботи чи навчання.

Відповідно до статей 132 та 145 Кримінального кодексу України, розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, також тягне за собою кримінальну відповідальність.

За умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки – передбачено кримінальну відповідальність

Існує буквально кілька випадків, коли лікар може порушити медичну таємницю. Це ті випадки, коли збереження медичної таємниці шкодить суспільству або може мати серйозні наслідки для оточення пацієнта. Наприклад, медики зобов’язані інформувати відповідні державні органи про народження, мертвонароджених, смерть, поширення інфекційних хвороб, випадки жорстокого поводження з дітьми тощо.

Медичну документацію про особу може отримати лише безпосередньо сама особа, якої це стосується (ч. 1 ст. 285 ЦКУ) або її представник, на підставі доручення або договору про надання правової допомоги (за умови, що копії зазначених документів будуть долучені до запиту), а також батьки (усиновлювачі, опікун або піклувальник) як законні представники дитини, яка не досягла 18 років, або підопічного, тобто недієздатної особи.

Відповідно до чинного законодавства України у випадках, передбачених законодавчими актами, у тому числі і на звернення та вимогу суду заклад охорони здоров’я має право надати довідку про відвідування консультацій лікарів, а також будь-яку іншу медичну документацію, за вимогою суд. А у всіх інших випадках, у тому числі і на адвокатські запити, якщо адвокат не є представником особи, щодо якої запитується інформація, заклад охорони здоров’я не лише має право, а й зобов’язаний відмовити у наданні відповідної інформації та/або документів.